Як бути гідною дружиною, наслідуючи особливий приклад Рут

Читай також

  • Слухають, але не чують
  • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
  • Не все золото, що блищить
        • Як бути гідною дружиною, наслідуючи особливий приклад Рут

          Вона знала, що перший крок зазвичай робить чоловік. Вона знала, що її вчинок може здатися щонайменше підозрілим, а можливо, і скандальним. Вона знала, що можуть казати інші люди. Знала вона і про те, як багато може втратити (адже, зрештою, вона вже втрачала). І все-таки, ось вона, Рута, лежить у темряві, ― вразлива, довірлива, смілива,  ― безмовно чекаючи біля ніг чоловіка, який може прокинутися будь-якої миті.

          Навіть у наше століття рівноправності дивний і хоробрий вчинок Рути тієї ночі може змусити багатьох із нас зазнати дискомфорту.

          «А попоївши та випивши, розвеселився серцем Вооз, і пішов він та й ліг собі спати край копиці. Вона ж піді йшла тихенько, відкрила його ноги та й лягла там» (Рути 3:7).

          Таким чином Рут просила Вооза зробити її дружиною. Але чому вона попросила так? Хіба не було іншого способу?

          Все може бути. Але Бог у Своїй мудрості вирішив поєднати цього чоловіка з цією жінкою таким незвичайним чином. І, якщо ми зупинимося і придивимося уважніше, то дивність цієї події, по суті, лише зробить очевиднішою красу їхнього кохання. Ця незручна ситуація підкреслює те, що Вооз був гідним чоловіком, а Рут — гідною дружиною.

          Достойна жінка

          Хоча те, що Рут лягла поруч із Воозом, коли він спав, і може здатися справою ганебною, але, мабуть, в очах Бога її вчинок є чесним і чистим. Тому що з усіх сприятливих вражень про Рут, які ми отримуємо у чотирьох розділах, «гідною жінкою» її називають лише одного разу. І це відбувається саме тут, у момент найбільшої вразливості. Пізнавши її в темряві і підтримавши її скромну і смиренну ініціативу, Вооз каже їй:

          «Тож, моя доню, не бійся: я вчиню для тебе все, що мені скажеш, бо всі люди в місті знають, що ти чесна жінка» (Рути 3:11).

          Достойна, коли її чоловік помер; гідна, коли її свекруха залишилася сама; гідна у чужій землі; гідна, коли довгими днями працювала на полях; гідна навіть тут, у темряві, на підлозі приміщення для молотьби, що чекає біля ніг бажаного чоловіка. По-справжньому гідна жінка однаково гідна як у таємному місці, так і там, де її бачать інші, і такою жінкою була Рут.

          Так що ж виділяє Рут як гідну дружину, звичайно ж, для Вооза, але що набагато важливіше і в Божих очах?

          Вірна жінка

          Історія гідності Рути починається з її дивовижної відданості.

          Її свекруха Ноема втратила чоловіка та двох синів, у тому числі й чоловіка Рут. Розуміючи, яким похмурим стало їхнє майбутнє, Ноема спробувала переконати двох своїх невісток повернутися до своїх родин. У відповідь «Ті знову зняли лемент і ридали вголос. Орпа поцілувала на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею» (Рути 1:14). Маючи серйозні підстави для того, щоб піти і убезпечити себе, Рут натомість залишилася і дбала про свою свекруху. Прислухайтеся до сили її відданості:

          «Але Рута їй відказала: “Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом. Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою.”» (Рути 1:16-17).

          Рут могла б піти, але віра та любов прив’язали її до Ноеми. Залишитися – означало страждати. Залишитися – означало жертвувати та ризикувати. Можливо, залишитися навіть означало померти, особливо в той час, коли в Ізраїлі правили судді, обов’язком яких хоч і було піклування про вдови, але які робили те, «того часу не було в Ізраїлі царя й кожний чинив, що йому було довподоби» (Суддів 17:6). Але Рут уже ніщо не змусило піти.

          Коли звістка про це поширилася, її майбутнього чоловіка особливо привабила ця відданість: «Мені повідано про все, що ти зробила для твоєї свекрухи після смерти твого чоловіка: як ти покинула твого батька й твою матір і твою батьківщину, і прийшла до народу, якого раніш не знала» (Рути 2:11).

          Безстрашна жінка

          Однак Рут не виявила б вірності в цих обставинах, якби вона не була сміливою. Її безстрашність можна почути і відчути в обітниці, яку вона дає Ноемі:

          «Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою» (Рути 1:17).

          Вона не була наївною щодо того, що їм, можливо, треба було зазнати. Не забувайте, що вона вже поховала чоловіка та зятя (а свого свекра вона, мабуть, навіть не бачила). Смерть стала глибоко особистою складовою їхньої сім’ї. Вона пішла, не маючи жодних гарантій того, що вдовине життя в Ізраїлі буде хоч трохи легшим, ніж було раніше. І все ж, при зіткненні страху і любові, а страх був справжнім, серйозним, пов’язаним зі загрозою для життя, любов взяла гору.

          У цьому сенсі Рут була дочкою Сари, гідної дружини, яка жила до неї, сподівалася на Бога і одягалася в красу послуху. Адже, незважаючи на те, яким страшним і нестабільним стало її життя, Рут «бо колись і святі жінки, які надіялися на Бога, себе приоздоблювали, корившися своїм чоловікам,

          як от Сара слухала Авраама, «паном» його звала; ви ж її діти, коли добре чините і не лякаєтеся жадних застрашувань» (1 Петра 3:5-6), тому що великий Бог Сари став її Богом ( Рути 1:16). Жінок, подібних до Рут, не так легко зупинити, тому що вони пізнали на досвіді мудру і незалежну любов, що перевищує всі їхні можливі страхи.

          Рішуча жінка

          Рут була не тільки безстрашною, але й сповненою рішучості, і її свекруха про це знала. «Як же вона побачила, що та вперлася твердо йти за нею, перестала її вмовляти» (Рути 1:18). Її любов була гарячою, наполегливою і довговічною.

          Не те, щоб Рут не прислухалася до порад і не зважала на них (Рути 2:22;3:3-5) — вона просто не поспішала відступити або відмовитися від задуманого. Вона продовжувала любити, коли б інші жінки пішли б. Вона продовжувала працювати, тоді як інші жінки перестали б це робити. Наприклад, коли вона прийшла на поле Вооза, слуга доповів: «вона сказала: «Вона попросила: Дозвольте мені, з ласки вашої, збирати колоски поміж снопами позад женців! Прийшла вона та й усе на ногах тут від самого ранку й досі» (Рути 2:7). Навіть слуги дивувалися старанності та витривалості, які ця жінка продемонструвала на полі.

          Рут робила все, що могла (іноді навіть на межі своїх сил), щоб подбати про тих, кого дав їй Бог, навіть коли ризик був занадто великий, навіть коли сили закінчувалися, навіть коли інші не засудили б її, якби вона все кинула. Все тому, що Рут була гідною жінкою.

          Жінка, яка вшановує Бога

          Нарешті Рут була гідною жінкою, бо вона шанувала Бога.

          Хоча Рут і була чужинкою, моавітянкою по крові, але тепер за покликом серця вона шанувала Бога. «твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом.» (Рути 1:16). Її слова співзвучні з тим, що сказав апостол Петро, коли Ісус запитав, чи не хочуть учні піти, як інші: «Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти ― Божий Святий» (Йоана 6:68-69). Відданість, яку Рут проявила до Ноеми, її безстрашність, коли вона покинула свій будинок, її невтомна рішучість, ― все це, безперечно, були квіти, вирощені в саду її новонабутої віри в Бога.

          Віра зв’язала Рут з Ноемі, і вона привернула до Рут Вооза. У день, коли вони зустрілися, він сказав:

          «А Вооз: “Мені повідано про все, що ти зробила для твоєї свекрухи після смерти твого чоловіка: як ти покинула твого батька й твою матір і твою батьківщину, і прийшла до народу, якого раніш не знала. Нехай Господь тобі відплатить за твій учинок! І нехай буде тобі нагорода повна від Господа, Бога Ізраїля, під захист крил якого ти прибула.”» (Рути 2:11-12).

          Так, його захоплювало те, як вона дбала про свекруху, але він також бачив, як вона ховалась у Богові, знаходячи притулок під Його широкими і сильними крилами. Вона була не просто віруючою жінкою, а жінкою, сповненою віри. Не варто помилятися: гідні жінки ― це не жінки гордовито незалежні. Вони бачать себе такими, що потребують, залежними і вразливими, і довіряються милості Божій. Вони служать, і жертвують, і ризикують, а їхні очі спрямовані вгору, туди, де живе їхня істинна надія.

          Коли Вооз прокинувся і глянув на свою майбутню дружину, що лежала біля його ніг, він побачив не просто скороминущу красу молодої жінки (хоча вона і справді була набагато молодша за нього), – він побачив більш глибоку, складнішу, довговічнішу красу воістину гідної дружини.

          Чи має вона робити перший крок?

          А як щодо нинішніх самотніх жінок, які бажають знати, чи варто зробити крок до свого Вооза? Чи повинен чоловік, відповідно до частих рекомендацій, завжди діяти першим? Чи була Рут неправа, зробивши перший крок і розкривши свою зацікавленість? Чи може вона все ж таки залишатися прикладом для нинішніх жінок, які поважають покликання чоловіка бути ініціатором? Я, зі свого боку, переконаний у тому, що Рут є чудовим прикладом для нинішніх самотніх жінок, причому саме в тому незвичайному вчинку, який вона зробила, а не всупереч йому. Думаю, перешкодою для розвитку деяких благочестивих стосунків може стати надмірне побоювання, що будь-яка ініціатива з боку жінки підірве чоловіче покликання до лідерства.

          Я дійсно переконаний у тому, що Бог закликає чоловіка нести особливий тягар відповідальності та виявляти велику ініціативу щодо жінки. Я переконаний у тому, що в цілому саме чоловік повинен наражати себе на ризик відкидання, захищати жінку, постійно стаючи попереду там, де потрібна мужність, — велика і мала. Я також переконаний, що якщо двоє одружилися, питання керівництва, захисту, забезпечення та пастирства над нею та над їхньою сім’єю будуть відповідальністю виключно чоловіка. І я переконаний, що шлях для такого здорового лідерства прокладається від першого побачення (і навіть раніше). Благочестивій жінці слід бажати собі хлопця, а надалі і чоловіка, який постійно виявляє ініціативу і йде попереду в їхніх стосунках.

          Втім, Рут була в незвичайній ситуації. Та й ви, можливо, також. Вооз, гідний чоловік (і чоловік значно старший за Рут), можливо, ніколи б і не подумав про те, щоб зробити їй пропозицію. Він також знав, що не є першим серед тих, хто має право викупу, і тому, ймовірно, не хотів образити іншого чоловіка, першим зробивши крок до зближення з Рут. Можливо, Рут і Вооз так ніколи б не одружилися, якби Рут не була готова засвідчити про своє зацікавлення.

          І хоч би яким дивним (або навіть непристойним) здавалася нам ця подія сьогодні, цілком можливо, що за днів Рут це був найблагородніший спосіб повідомити про цю свою прихильність. Та й сам її зухвалий вчинок був поодиноким, тож ініціатива щодо остаточного вирішення питання належала йому, а не їй. Вона знайшла спосіб повідомити своє зацікавлення, підтверджуючи та підтримуючи його гідність та лідерство як чоловіка.

          Отже, у християнському залицянні Бог дійсно закликає чоловіків виявляти ініціативу, але це не означає, що благочестива жінка не може зробити жодного кроку віри, повідомляючи про своє ставлення. Особливо в рамках християнської спільноти, яка може допомогти їй висловити зацікавленість, водночас захищаючи від певного болю відкидання. Отже, якщо ви хотіли б, щоб конкретний благочестивий чоловік звернув на вас увагу, запитайте Бога, чи є якісь творчі, скромні, відкриті способи заохотити його ініціативу.

          І, якщо ви це зробите, вам не завадить, наслідуючи гідний приклад Рут, попросити поради та допомоги у старшої жінки з вашого оточення.

          Переклад Наталії ПАВЛИШИН

           

          Читай також

        • Слухають, але не чують
        • Поради від військового капелана на Різдвяний піст
        • Не все золото, що блищить
          • Оціни

            [ratemypost]

               

              Про автора

              Журналіст "ДивенСвіт"